«Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить…»

«Одбивсь в озерах настрій сонця. Снує про давнє дим…
Я хочу бути — як забути? —
Я хочу знову — чорноброву? —
Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!
Одбивсь в озерах настрій сонця.»
П. Тичина

Один з улюблених віршів П. Тичини викликав у моїй пам’яті кілька різних картинок природи, характерних для весни. Такі трохи пом’яті зі сну пелюстки квітів у ніжно-бежевих тонах. Зненацька дощове небо і кучеряві хмари: то білі, то сиві, то майже грозові сизо-коричневі. І тихе плесо озера із ніжно-жовтим, не гарячим віддзеркаленням сонця. Так і колекція умовно була поділена на кольорові блоки: як хмари, як давній димчастий спомин про зиму, як глибока блакить неба, темна синева води і як легкі, свіжі та багатообіцяючі кольори молодих паростків.

Чи маєте запитання?